Літературно-музична композиція «Не  забудемо тебе, Тарасе!»

1. Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті засяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуємо пам’ять Шевченка.

2. Сьогодні, ми згадуємо його знову, щоб заглибитися в палке, пристрасне слово поета, перегорнути сторінки книги його життя. А оберегом буде звичайний український рушник – один з найважливіших символів нашого народу.  ( Пісня «Два кольори»)

3.  Сьогодні ми будемо вишивати долю Тараса Шевченка на цьому рушникові червоними і чорними кольорами – символами радості, щастя і смутку людського. Цей рушник поки що білий, бо ще не з’явився на світ той, кому судилося стати пророком України.

4.  9 березня 1814 року, темної ночі, у селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгарда, блиснув у світі єдиний на все село вогник, - народилася нова кріпацька душа, а Україні – її великий співець – Тарас Шевченко.

 В похилій хаті, край села

 Над ставом чистим і прозорим

 Життя Тарасику дала

 Кріпачка-мати, вбита горем.

 Нещасна мати сповила

 Його малого й зажурилась,

 І цілу ніченьку вона

 За сина-кріпака молилась

5.  Поява кожної людини – це завжди радість, де б вона не з’явилася: чи в просторому палаці, чи в бідній хатині.

(Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить її на столик. До неї підходить хлопчик)

 Т: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

 Мати: Так, синку, правда.

 (Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері, вона співає "Колискову!")

 Т: А чому так багато зірок на небі?

 М: Це коли людина в світ приходить, Бог свічку запалює, і горить свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

 Т: бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні і великі, а інші ледь видно?

 М: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, ясно і світло це далеко видно.

 Т: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

 М: Старайся, мій хлопчику

6.  Раннє дитинство Тараса звичайно вишиємо червоними кольорами – кольорами материнської і батьківської любові, любові його старшої сестри Катерини.

7. Коли Тарасові було 8 років, його віддали в науку до дяка. Вчитися йому подобалося. Та недовго тривала наука. Коли хлопцеві виповнилося 9 років, від тяжкої праці померла його мама.

 У тій хатині, у раю,

 Я бачив пекло… Там неволя,

 Робота тяжкая, ніколи

 І помолитись не дають

 Там матір добрую мою

 Ще молодую – у могилу

 Нужда та праця положила…

8. 20 серпня 1823р неня його ще молодою, померла  на 32 – му році свого віку. На руках удівця залишилося п’ятеро сиріт: Микита – 12, Тарас – 10, Яритна – 8, марія -4, Йосип-2. Щоб якось упоратися з сім’єю, батько Тараса одружився знову – взяв удову з трьома дітьми. Мачуха виявилася сварливою жінкою, недоброю. Вона зненавиділа чужих дітей, а особливо Тараса. Тепер в життя малого Тарасика вплітаються чорні кольори печалі, журби за мамою.

Мачуха: Проходьте, солдатику на постій. Вам тут буде добре в нас.

Солдат: Та в мене пропали гроші. Ви не знаєте, х то з ваших дітей їх міг узяти?

Мачуха: Украв Тарас.

Хоч він клявся і божився, що не брав, та я йому зв’язала руки, ноги, надавала різками, Три дні била, мордувала, не зізнається. Кинула в темну комору. Не зізнається. Та нічого, продала святкову спідницю його покійної матері, що в спадщину його сестрі Катерині залишилася – віддали гроші солдатику.

Солдат: А справжній злодій виявився пізніше це був Степанко – син мачухи, він украв гроші і сховав у дуплі старої верби.

На 11 році життя Тараса, 21 березня 1625р помер і його батько. Тарас пішов в найми.

Символом сирітства є чорна стрічка на рушнику життя нашого поета, яку ми прикріплюємо до нього.

Коли малому Тарасові виповнилося ще два рочки, родина Шевченків переїхала до сусіднього села Кирилівки. Тут, у Кирилівці, в убогій хатині й минуло безрадісне дитинство поета – чорна стрічка.

Хлопчики–пастушки

глядіть, хлопці, як високо вже сонце піднялося. Час нам повертатись в село на полуденок, а то знову їсти не дадуть, скажуть, що пізно прийшли.

А й справді час нам вже йти

А хто тут з вівцями останеться?

Та хіба вже Тарасик.

Та де це він пропав?

Хіба не знаєш? Певно, десь у бур’яні сховався.

Гей, Тарасе, а ходи но сюди-и-и-и! Тарасе-е-е-е!

Тарас: Мені тринадцятий минало

 Я пас ягнята за селом.

 Чи то так сонечко сіяло,

 Чи так мені чого було?

 Мені так любо, любо стало, неначе в бога...

 Уже покликали до паю,

 А я собі у буряні.

 Молюся Богу.

Життя Тараса дійсно було нелегким. Але золотим промінчиком була вірна щира дружба Тарасика і його сусідки Оксани Коваленко.

Оксана: ку-ку, хто я?

Тарас: Оксана, Оксана! Ти у вінку – найкраща за всіх панянок на світі.

Оксана: Чом же ти плачеш? Ох, дурненький, Тарасе, бач, як малий плаче. Давай я сльози тобі витру (витирає йому сльози)

Тарас: Оксана, Оксаночка (посміхнувся)

Оксана: Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти співаєш, найкраще від усіх ти читаєш, ще й кажуть малюєш ти. От виростеш, будеш малярем, еге ж?

Тарас: Еге ж малярем.

Оксана: І ти розмалюєш, Тарасе, нашу хату?

Тарас: Еге ж... А всі кажуть, що я ледащо! Я буду таки малярем!

Оксана: Авжеж правда. А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята. Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий, - вони ж питоньки хочуть! Побігли швидше їх напоїмо!

 (схопилися за руки і побігли)

Ясне і чисте почуття дитячого кохання проніс Тарас через все життя. Дорогим ім’ям Оксана називав він героїнь своїх творів – найкращих українських жінок. Червона стрічка вплітається в рушник.

7

Козак: здоров був, хлопче.

Тарас: А здорово, діду.

К: Ти хто такий хлопче?

 Т: Я – Тарас, а по батькові Шевченком звуть

К: А родина в тебе є?

Т: Я – сирота: ні батька, ні неньки не маю, а брати мої і сестри весь день мусять працювати на панщині.. Та знаю я від діда Івана, що не завжди мій рід був  у неволі… Знаю, що колись мої предки, славні козаки, у саму Візантію в походи ходили, бідних бранців християнських з неволі визволяли. Славний був колись козачий рід!

К: А де ти живеш, хлопче?

Т: В тому селі, що там унизу, в Кирилівці, що належить панові Енгельгардові.

К: Та, значить, це твоя Батьківщина?

Т: Не тільки це село моя Батьківщина. Бо всі мої лани широкополі, і Дніпро поміж зеленими берегами. Мій і Київ золотоверхий, і вся Україна – прекрасна – вся моя!

К: Вся кажеш?

Т: Вся, бо я її люблю.

К: А що ти тут робиш?

Т: Ягнята стережу, та не свої. Але коли виросту, буду вірші-пісні писати про давню славу, про волю козацьку. Буду картини малювати, змалюю всю красу України, щоб усі знали, що кращої за неї нема в усьому світі!

К: Бачу, хлопче, ти той, кого я давненько шукаю. Шукаю я по всій нашій землі хлопчину, що розбудить козацьку славну волю. І знайшов тебе, мій сину… На тобі, дитино, золоте перо! Бо не шаблею будемо давню славу будити, а оцим пером.

Пророчими стали слова козака. Іван Франко казав про Тараса Григоровича: він був сином мужика, а став володарем у царстві Духа. Він був кріпаком, а став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком, а вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним вченим.

8

Після смерті батьків ким тільки не був Тарас: і свинопасом, і наймитом, і слугою дяка в школі, і учнем маляра, і кухарчуком, і козачком пана. Восени 1828р 15-річний Тарас виїхав разом з паном Енгельгардом у Вільно, а у 1831р переїздить разом з панами до Петербурга. Розлука з рідним краєм тривала довгих 14 літ. Ці роки вишиваємо чорними візерунками на рушникові життя.

Україно! Україно!

 Серце моє ненько!

 Як згадаю твою долю заплаче серденько.

 Лічу в неволі дні і ночі,

 І лік забуваю.

 О, Господи, як то тяжко

 Тії дні минають.

9

22 квітня 1838р Тарасові Шевченко була куплена воля. 2500крб розбили кайдани кріпацтва, що сковали Шевченкові руки й голову. З того ж часу  він навчається в Академії художеств і стає улюбленим учнем професора Брюллова. Шевченка природа нагородила так щедро, що за два роки самоуком він встиг перечитати і стати  надзвичайно інтелігентною людиною. Доповнюємо візерунки червоною ниткою.

1840р був щасливим для Шевченка. За свою першу роботу масляними красками він був удостоєний срібної медалі другого ступеня.

10

Після закінчення Академії Шевченко приїхав до Києва, працював художником, писав вірші про лиху долю бідних людей, був членом Кирило-Мефодіївського братства, яке боролося проти панів і царя. Коли заарештували братство, то знайшли вірші Тараса Шевченка проти панства. Жорстоко його покарали за це – десять років солдатської муштри, які підірвали здоров’я поета. Чорні стрічки вплітаються в його долю. Вирок царя – заборонити йому писати і малювати.

Думи мої, думи мої,

 Ви мої єдині,

 Не кидайте хоч ви мене

 При лихій годині.

 Прилітайте ж, мої любі,

 Тихими речами

 Привітаю вас, як діток,

 І заплачу з вами.

11

Хворий поет доживав свій вік у Петербурзі. Він видав буквар для недільних шкіл, планував випустити підручники. Але не судилося. Настав 1861р – рік, який почав підрахунок його останніх днів життя.

 ( палає свічка. До хати заходять мати і хлопчик)

Хлопчик: Стомилися, матусю?

Мати: Нічого,синку. Де руки, там охота, там спора робота. А без роботи кажуть і день роком стає. Нумо готувати вечерю, бо скоро батько прийде.

(Заходить батько, вітається)

Батько: вечеря готова?

Мати: готова.

 (Батько відрізує всім по скібці хліба)

Батько: А почитай-но, синку, "Кобзаря".

12

(Виразне читання  Кобзаря різними учнями)

 1) русский

 Как умру, похороните

 На Украйне милой

 Посреди широкой степи

 Выройте могилу,

 Чтоб лежать мне на кургане

 Над рекой могучей,

 Чтобы слышать

 Как бушует

 Старый Днепр под кручей.

2) болгарський

 Щом помкне от Украйна

 Днєпр кым морето

 Кырви вражи – аз тога ва

 Планіні, полєта

 Ще оставя, ще отіда,

 Чак прі Бога в Рая

 Да се моля. Дот агава

 Господ аз не зная.

3)циганська

 Гаравен ман те чянгендир

 Сир упре уштена

 Пастера чюрден вастендир

 Кхам бахт дикхена

4)англійська

 And in the great new family,

 The family of the free,

 With softly – spoker kindly word

 Remember also me.

5) Поховайте та вставайте,

 Кайдани порвіте.

 І вражою, злою кров’ю

 Волю окропіте

 І мене в сім’ї великій,

 В сім’ї вольній, новій

 Не забудьте пом’янути

 Незлим тихим словом

Шевченківський "Заповіт" був перекладений 1437 мовами світу. Перші переклади були зроблені російською і польською мовами в 1862р.

 Червоні стрічки.

Дві весняні дати: 9-10 березня, а між ними 47 років життя. Багато чи мало? Для звичайної людини мабуть мало, а для такого генія, як наш Тарас стало достатнім, щоб ім’я його стало навіки безсмертним.

 На рушникові мало місця, щоб показати всі миттєвості його життя. Та в нас попереду ще достатньо часу, щоб пізнавати і розкривати сторінки життя видатного українця Тараса Григоровича Шевченко.